Вчера я встретил их –
к служенью пробуждённых
собратьев молодых …
А в них увидел вновь
во всей своей красе
Христом преображённых
людей, несущих в мир
надежду и любовь!..
Чудесны их глаза,
сияющие страстно! –
То скромно смотрят вниз,
то ввысь обращены …,
исполнены любви,
заботливы и ясны,
на Божии дела
всегда устремлены!..
У каждого из них
от возрожденья красен
сияющий добром
неповторимый лик … –
Как наш Отец Святой
в делах Своих прекрасен!
Как бесконечно мудр,
всесилен и велик!
Он их призвал идти
к неверующим братьям,
Евангелия свет
для каждого нести
и, следом за собой
в безоблачное счастье, –
к познанью Истины,
в жизнь вечную вести!..
Конечно же своим
служением отныне,
они наполнят мир
любовью и добром,
и будут прославлять
Христа Святое Имя
всем сердцем и душой,
всем сущим естеством!..
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дай Бог, чтобы через служение на Божьей ниве этих молодых служителей, Господь приобрел для Царства Небесного как можно больше душ!!! Божьих благословений желаю!
Надежда Дудка
2018-08-08 19:37:45
Дай Бог, чтоб так и было. Спасибо.
Ирина Фридман
2018-08-11 12:54:51
Благословений вам в творчестве. Как приятно читать о действии Божьем...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
